Там, де життя одноманітне, де все сумно і сіренько, повно так званого «дешевого дофаміну»: їжа, серіали, комп’ютерні ігри, нескінченні дрібні покупки, соцмережі, тригодинні розмови телефоном (про кого? Про знайомих і сюжети серіалів).
Кар’єрного зростання – як не було, так і немає вже років двадцять. Людина «не росте» професійно. Стосунки – складні, співзалежні. Житло – те, що ще бабуся на заводі отримала. Зарплата – «на їжу вистачає». Зовнішність – плюс десять років до дати в паспорті.
Про здоров’я, спортзал, саморозвиток, які кричать із кожної праски, – тут не йдеться. Вони не вміщаються в рамки такого життя.
Похід у гори? Заняття з дітьми? Косметолог? Та ви що, дорого! Та й часу немає!
Дітей шкода. Дорослі сидять біля річки з шашликами з будь-якого приводу, а діти десь там бігають. «Зате на природі! Нам ваші виставки не треба!». Якщо й піклуються про дітей, то хіба що про те, щоб дати середню спеціальну освіту. А далі – хай сам крутиться. І передаються з вуст в уста байки: мовляв, того хлопця били ременем, і от він виріс, розбагатів, і батькам хоромину збудував. А ті діти, які не розбагатіли – значить, їх мало били…
Минув той час, коли «Головне – працюй. Все буде». Тепер ті, хто паше як проклятий, мають найменше.
У нульових усі працювали, щоб жити «як батьки у 80-х»: квартира, дача, море. А тепер молодь працює, щоб жити як ми в 2005–2010. І весь час здається, що ми тільки відступаємо. Біжимо за своєю морквиною, що на палиці. І в цій гонитві за матеріальним на душу й серце часу не лишається.
Як казав один мудрець: «Хочеш жити по-іншому – перестань щодня робити те саме».
«Посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю».
Що ж саме потрібно змінити для покращення власного життя?
Краще вдягатися
Звичка вдягатися абияк непомітно розповзається на всі сфери життя. Жінка звикає до крайньої економії, перестає порівнювати, шукати краще. Девіз стає простим і убивчим: «І так зійде».
Краще харчуватися
З одягом ще можна сперечатися (в малозабезпечених шафи тріщать від речей, але сенсу з того – нуль), а от із харчуванням усе просто: як тільки починаєш їсти абищо – сам себе записуєш у категорію бідняків. Підсвідомість наклеює ярлик: невдаха.
А далі спробуй вибратись із цієї ями. Людина – це те, що вона їсть, п’є, дивиться і носить із року в рік.
Улюблений спосіб зекономити на парфуми, шубу чи поїздку – «сісти на макарони». Але таким способом якість життя не покращиш – лише погіршиш.
Звичка щодня себе тішити
Купити, замовити, поїхати, наїстись, напитися, розважитись, потусити… Звучить весело, але це маркер людини, яка не вміє на довгі дистанції. Таким людям постійно потрібна нова доза. А після неї – втома, апатія, вигоряння. І ніякого переходу на новий рівень.
Надмірна сталість
Жити краще заважає… повторення. Одна й та сама робота, ті самі люди, ті самі фільми, ті самі дачі і ті самі вихідні «як у молодості». Нова якість життя не приходить, бо для неї просто немає простору.
Постійна завантаженість
Чим більше працюєш – тим більше заробляєш? Не завжди. Якщо людині ніколи навіть видихнути, вона не здатна побачити перспективу. Вона втомлена настільки, що вже не живе – а виживає.
Розвішування ярликів
«Добре живуть лише нахабні чиновники», «Для такої роботи потрібні зв’язки», «Багаті – жорстокі та жадібні», «Самому такого не досягти». Якщо людина каже «неможливо» – доля лише знизує плечима. Неможливо – значить, неможливо.
Хочеш жити інакше? Почни мислити інакше. І діяти. І вдягатись краще. І їсти не макарони. І не жаліти себе, а любити. Не раз у рік – щодня.
