Існує думка, що дітям мама важливіше і ближче, ніж тато. Хоча психоаналітики, які подарували цю думку простим смертним, вже давно самі від неї відмовилися. Але ц народі ідея, як і раніше, сидить міцно. Причому настільки міцно, що чоловіча роль у народженні та вихованні дитини зводиться мало не до одного зачаття. Якщо потім ще гроші нестиме в будинок — взагалі чудово. А загалом, яка тут від нього користь?
Найсумніше, що часто так про себе думають самі чоловіки. Особливо ті, що росли без батька або мали негативний приклад перед очима (а таких дуже багато). “Безбатьківщина” дуже неохоче йде у батьківство. Або охоче, але відразу з купою вимог до себе («я буду іншим!»), багато з яких зайві чи переоцінені. І все це разом – пам’ять про дитинство, власні вимоги, відчуття незначущості у процесі – вирощує у чоловікові тривогу перед простим запитанням «а я зможу стати нормальним батьком»?
Найгірше (або одне з), що ви можете зробити, – це зачепитися за популярну думку, що, ставши батьком, неодмінно потрібно почати більше заробляти, а значить, більше працювати і менше перебувати в сім’ї. Важливо розуміти, що ось цей економічний фактор, він може бути важливим особисто для вас, або для ваших стосунків із дружиною, але дитині він абсолютно байдужий. Це адаптивні істоти, тому теоретично їх можна вирощувати на будь-якій матеріальній базі. Звичайно, завжди хочеться дати більше, але просто запитайте себе: чи ви б проміняли улюбленого батька на якусь річ? Думаю, ні. То навіщо власній дитині підсовувати річ замість себе?
Ось кілька речей, які купити не можна, але які легко здатні видати будь-який середньостатистичний чоловік. Зауважу відразу, все це дуже цінні речі.
1. Тати не люблять сюсюкатися.
Хтось побачить у цьому емоційну закритість і визнає мінусом. Однак дослідження показують, що у немовлят, які чують нормальну мову, краще розвиваються вербальні навички, і звуконаслідування простіше переходить у використання повноцінних слів.
2. Тати всяким ласкам і погладжуванням віддають перевагу активним іграм, типу підкидань.
І нехай мами на це дивляться з тихим жахом, дитині це дає велику кількість зорових, слухових і тактильних відчуттів, новий досвід руху та власного просторового розташування.
3. Тати спрямовані на формування навиків.
Причому орієнтовані настільки, що вирази «я чоловік» і «я вмію» найчастіше синонімічні. На дітях це починає позначатися досить рано, оскільки істота, здатна лише лежати, кричати і ходити під себе, середньому батькові незрозуміло та нецікаво. Тому дитина, що спалилася на тому, що вже м_оже самостійно сидіти, негайно вирушає до школи молодого бійця, де її муштрують на ходьбу, біг, метання, штурхання та інші необхідні для життя компетенції.
4. Тати допомагають дитині стати більш незалежною.
Для цього навіть робити особливо нічого не треба, просто періодично бути поруч із своїм чадом, підтримуючи контакт. Через це малюк розуміє, що є не тільки мама з її вимогами та очікуваннями, але й ще одна велика людина з іншим підходом (а де ви бачили двох навіть найближчих людей, які дивляться на все абсолютно однаково?). Та й погодьтеся, можна почуватися куди вільніше з мамою, знаючи, що залежиш від неї не абсолютно, що є інший, до кого можна звернутися, якщо мама раптом не допоможе.
5. Батько пропонує альтернативну модель поведінки (як, втім, і будь-який інший значущий член сім’ї).
Звичайно, не дуже добре, якщо тато з мамою не суперечать один одному. Але все ж таки краще мати дві протилежні точки зору на вибір, ніж не мати вибору взагалі. Знову ж таки, дослідження показують, що діти, які спостерігають широкий діапазон поведінкових моделей та способів взаємодії (тут добре, щоб до тат-мам додалися брати-сестри та бабусі-дідусі) мають ширші перспективи соціальної адаптації.
6. Тато сприяє виробленню рольової моделі.
Багато чоловіків думають, що їхній вплив обмежений сином, а дочка — це вже в юрисдикції дружини, там все від неї залежить. Насправді — ні. З сином зрозуміло — батько виступає еталоном, взірцем для наслідування, навіть не так важливо, позитивним («хочу бути, як він!») або негативним («я буду іншим!»). З дочкою менш очевидний, але вплив не менш сильний. Не забувайте, що для неї ви перший чоловік, якого вона знає. Дівчинка використовуватиме у спілкуванні з майбутніми кавалерами ті поведінкові моделі, які ви схвалили та які дозволяли отримувати від вас бажане. Крім того, у стосунках з протилежною статтю, як мінімум спочатку, дівчинка почуватиметься рівно так, як почувала себе з вами. Якщо дочка для вас — маленька принцеса, то й від інших вона вимагатиме відповідного відношення, а якщо вона «недохлопчик» (хотів пацана, а вийшло ось це), то так і залишиться з відчуттям статевої неповноцінності.
Крім суто чоловічих та батьківських, ніхто (крім дружини) не заборонить вам брати на себе і деякі материнські функції. Якщо думаєте, що материнський інстинкт не заміниш, то дарма це ви. Як влучно зауважив етнограф Лео Фробеніус вже 100 років тому, «інстинкти — це винахід безпорадності у її зіткненнях із сенсом дійсності». Простіше кажучи, не можеш пояснити, чому справи так, а не інакше, придумай якийсь інстинкт. А якщо ще простіше, то навіть саме слово інстинкт у наукових колах намагаються не використовувати, щоб не довелося пояснювати, що це таке.
Тож якщо ви здатні фінансово забезпечити себе та приділити увагу близьким, тест на здатність бути батьком можна вважати пройденим. Може, не на відмінно, але прямо скажемо, діти все одно будуть оцінювати все за своїми критеріями, за якими навіть найвидатніші батьки отримають тверду двійку. Чи навпаки. Але це вже інша історія.
Алов Олександр Михайлович, психолог
