Коли він народився на світ, ви не могли відійти від радісного шоку довгий час. Ось він перед вами: крихітний, живий, справжній – ваш син. Смішно прицмокує губками, дивиться виразними очима, незграбно орудує ручками і ніжками. Ви знаєте, що його стан цілком і повністю залежить від вас: встаєте ночами, годуєте, сповиваєте. Відчуваєте його, як себе.
Ось він пхикає, коли йде в дитячий сад, тому що не хоче розлучатися з вами: великою, теплою, любимою, рідною. Увечері, коли ви повертаєтеся додому, питає, чому місяць ходить з вами по вулиці заодно, чому кішка каже “мяу”, чому тато кашляє, а бабуся носить скельця на очах.
Ось його заплакані оченята перед вами, коли він в перший раз йде в школу і йому доводиться сидіти за партою цілими днями, коли так хочеться погуляти.
Перший синяк, один в гостях з діркою на шкарпетці.
Комп’ютерні ігри: спочатку прості, потім зі складним сюжетом, які ви не можете зрозуміти.
Час летить катастрофічно швидко.
Купівля телефону, перша смс від дівчинки: “Чим зайнятий?”
І побігли роки – побігли. Для вас вони були, як один день, а для сина – наповнені величезною кількістю подій, переживань, особистісним ростом, вчинками заради любові, самоствердження, доведення, що він гідний всього найкращого.
Останній дзвінок… ви поправляєте йому краватку. Вручення атестата. Сльози ваші, сина, вчителів.
Призов до армії. Напружений вираз його обличчя – на ньому написано, що він готовий витримати будь-які випробування. У вас розривається серце, але ви знаєте, що він сильний, справедливий, добрий. Він обов’язково впорається.
Худющий, запалі щоки, голодні очі… Такий він приходить з армії. Через пару місяців він знайомить вас з Валею, через три – з Танюшею. Ви тільки встигаєте звикнути до того, що вони змінюються надто часто, як син каже вам: “Одружуся на Олі”. Ви розумієте: він іде, іде, іде… Не зачинивши в серці двері, не в невідомість, не від того, що ненавидить. Він йде до НЕЇ, до тієї, що буде поруч, що буде поправляти краватку на сорочці і годувати сніданками. Вам доведеться змиритися з тим, що син пішов у доросле життя. Не заважайте. Не стукайте в його двері кожен день, не перевіряйте, як ВОНА готує йому сніданки, обіди та вечері, не дорікайте ЇЇ, якщо у дівчинки щось поки не виходить через нестачу досвіду. ВОНА така, яка вона є, і син її любить. Тому полюбіть ЇЇ так, як любить ваша дитина.
Запам’ятайте:
- Ваш син і раніше з вами. Але у нього настав інший період життя. Він повинен працювати, виховувати дітей, піклуватися про них і про кохану жінку.
- Завжди, на незримому рівні у вас зберігається міцний зв’язок, який ніщо не здатне зруйнувати. Він поруч, він завжди поруч, нехай і живе в іншій квартирі, місті, країні.
- Ваша спроба повернути його, зробити так, щоб він приходив щодня, допомагав, питав, як ви себе почуваєте – це прояв вашого егоїзму. Самі того не усвідомлюючи, ви можете зруйнувати своєму хлопчику життя.
- У вас багато нерозтраченої любові. Ви берегли її для сина. А він з НЕЮ. Радійте за те, що він щасливий, і направте свою любов на знедолених дітей, на улюблену творчість, на спілкування з людьми, які потребують вашої підтримки.
Син завжди цінував і цінує вашу силу, доброту, любов, мудрість. Не обдуріть його очікування. Не перетворюйтеся в незадоволену, злу стару, яка вимагає стакан води щодня. Це не тільки нерозумно. Це самогубство для вас і вбивчо для сина. Дозвольте собі і йому бути щасливими.
