Лазарева субота, або Вербна субота – це субота шостого тижня Великого посту. У цей день ми згадуємо диво воскресіння праведного Лазаря.
У церковному календарі Лазарева субота і Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя) святкуються в сусідні дні: суботу та неділю. Цікаво, що богослужбовий час не збігається з історичним: воскресіння Лазаря відбулося за місяць або два до Входу Господнього в Єрусалим.
Зараз ці два свята нерозривно пов’язані. Вони передують подіям Страсної седмиці: зради Христа Іудою, страждань, розп’яття і Воскресіння Спасителя.
Події Лазаревої суботи
Про воскресіння Лазаря пише один з чотирьох євангелістів – апостол Іоанн Богослов.
Перед тим, як відправитися в столицю – Єрусалим, Христос прийшов у будинок своїх друзів в Віфанії, передмісті Єрусалима. У будинку жили Марфа, Марія і їх брат Лазар, тут вони не раз приймали Спасителя як найдорожчого гостя. Христа привела сюди сумна звістка – його друг Лазар помер.
Ще по дорозі в будинок померлого друга Христос зустрів Марту і запитав її: «Я воскресення й життя; Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи віриш, у це? »На це Марфа відповіла:« Господи! я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти у світ ».
Христос дуже любив свого друга і, підходячи до гробниці, де вже чотири дні спочивало його тіло, заплакав. Разом з учнями Він наблизився до печери і сказав оточуючим його людям, щоб відвалили камінь, що закриває вхід. На що Марфа вигукнула, що брат її вже «чотириденний» і смердить. Ісус нагадав їй про бесіду по дорозі до Віфанії: «Чи не сказав Я тобі, що, якщо повіриш, побачиш славу Божу?» І камінь відвалили.
Стоячи перед відкритою гробницею, Спаситель почав молитися: «Отче! дякую Тобі, що Ти почув Мене. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але сказав [це] для народу, що довкола стоїть, щоб повірили, що Ти послав Мене. Сказавши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю! Іди геть”.
Після молитви Христа з печери вийшов Лазар, «оповитий по руках і ногах поховальними завісами», з обличчям, обв’язаним хусткою. Ісус звелів розв’язати його. Іоанн Богослов пише, що, побачивши це чудо, багато людей увірували в те, що Христос – Син Божий.
І саме з цього дня, бачачи народну любов до Христа, іудейське священноначаніе злякалося і задумало страшне: «c того дня вони змовилися, щоб убити Його».
Церква шанує воскресіння Лазаря як одне з найбільш важливих, знакових чудес, здійснених Христом за час Його земного шляху. Це символ того, що Господу підвладне все – і життя, і смерть людини. Це надія на те, що всіх віруючих у Христа і виконуючих Його заповіді чекає воскресіння. Це чудо – свідоцтво того, що Господь любить кожного з нас.
Праведний Лазар
Після чуда воскресіння праведний Лазар прожив ще 30 років. Він став єпископом в місті Китіон (зараз Ларнака) на острові Кіпр. Після смерті мощі святого поклали в мармуровий ковчег, на якому було написано: «Лазар чотириденний, друг Христовий».
У IX столітті візантійський імператор Лев Мудрий звелів перенести мощі Лазаря в Константинополь. А в місті Китіон (Ларнака) побудували храм в честь праведного Лазаря. Його звели на самій гробниці святого. Зараз в паломництво до храму приїжджають християни з усього світу.
Церкву праведного Лазаря побудували приблизно в 890 р Англійська консул в Сирії Олександр Драмонд, який відвідав Кіпр в 1745 р, захоплено писав про будівлю: «Ніколи я не бачив нічого подібного!».
Іконостас храму виконаний з дерева, це зразок найкращого різьблення. У церкві зберігається кілька стародавніх візантійських ікон. Прямо під іконостасом збереглася маленька, висічена в скелі церква, в неї ведуть сходи з правої частині іконостасу. Всередині – два саркофага. В одному з них колись був похований Лазар.
Мармуровий ковчерг з мощами Лазаря виявили 1972 році саме в цьому храмі, вчені детально досліджували їх і підтвердили їх автентичність. Мабуть, мощі святого в IX столітті вивезли в Константинополь не повністю.
Зараз навколо храму ще можна побачити деякі з будівель монастиря, який існував тут багато років тому. В одній з них зараз розташований музей. На території церкви збереглося також невелике кладовище.
Традиції Лазаревої суботи
Традиції відзначення Лазаревої суботи та Входу Господнього в Єрусалим були тісно переплетені на Русі. Саме в суботу, напередодні Вербної неділі, люди приносили в храм гілочки верби. Священик здійснював чин освячення верб на вечірній службі – утрені. Тому суботу називали не тільки Лазаревою, але і Вербною.
У слов’янських країнах верба стала символом свята в наслідування сучасникам Христа, які встеляли його шлях до Єрусалиму гілками пальм: за Христом в столицю Ізраїлю ішов натовп великий. Люди були вражені дивом з Лазарем і надавали Спасителю неймовірні почесті. Коли він в’їжджав на ослику в єрусалимські ворота, всі навколо вигукували: «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! »І кидали Йому під ноги пальмові гілки – царський символ.
На Русі і в інших слов’янських країнах пальмові гілки як символ свята замінили на вербу. Верба – одне з перших дерев, які розцвітають навесні. Пухнасті гілочки символізували пробудження природи після довгої зими, воскресіння всього живого для цвітіння і плодоношення. Першу згадку про цю традицію можна знайти в Ізборнику Святослава початку XI століття. Це третя за давністю після «Остромирового Євангелія» і «Новгородського кодексу» давньоруська рукописна книга.
