Іноді ми дивимося на людей і дивуємося: чому комусь у житті щастить, а комусь — ні? Чому один має все, про що мріяв, а інший постійно бореться за шматок спокою?
Відповідь на це дав Блаженніший Любомир Гузар у короткій, але дуже мудрій притчі.
Притча про двох чоловіків
Два чоловіки прийшли до Бога з одним і тим самим запитанням:
«Господи, чому один має все, а інший – нічого? Чому доля така несправедлива?»
Бог усміхнувся й дав їм два однакові мішки зерна.
— У цьому мішку — усе, що потрібно для вашого щастя, — сказав Він.
— Від вас залежить, що з ним буде далі.
Перший чоловік, ледве отримавши мішок, одразу побіг продавати зерно. Хотів швидкого результату: грошей, вигоди, миттєвої вигоди. Він витратив усе за кілька днів — і знову залишився ні з чим.
Другий приніс зерно додому, поділив на три частини:
-
одну посіяв у землю,
-
другу відклав на чорний день,
-
третю роздав сусідам, у кого врожай не вдався.
Минув час.
Поле другого чоловіка дало великий урожай, сусіди допомогли йому, коли захворів, а зерно, що він зберіг, виручило його у важку пору.
Перший чоловік знову прийшов до Бога зі скаргою:
— Чому ти дав йому більше, ніж мені?
А Бог відповів:
— Я дав вам однаково. Але один із вас умів примножувати, а інший — лише розтрачувати. Щастя приходить не до того, хто отримує більше, а до того, хто вміє цінувати й берегти те, що має.
Головна мудрість притчі
Любомир Гузар часто говорив:
«Наше щастя — не у кількості подарунків, а у якості серця, яке їх приймає».
Одні люди не бачать своїх благ, бо звикли порівнювати, заздрити, вимагати.
Інші — навіть маючи небагато, живуть у вдячності, доброті й ділі, яке множить добро.
Щастя — не випадковість і не подарунок долі.
Це стан душі, що народжується з уміння:
-
бачити добро,
-
дякувати за кожен день,
-
працювати над собою,
-
ділитися з іншими,
-
і берегти те, що нам довірено.
