Забивайте двері… Закривайте брами…
Нема більше тата, нема більше мами…
Поки ми світами, гроші заробляли,
Без нас постаріли, без нас поховали…
А вони, старенькі, так нас виглядали…
Поки ми за гроші, чужих доглядали…
Втратили себе ми, в наймах на чужині,
Погубились й діти, ми чужі їм нині…
Гроші заробляли, в інститути пхали…
Може хтось і вчився… Більшість же — гуляли.
А ми добровільно в рабстві потерпали,
Щоб було їм добре, щоб горя не знали.
Тільки то не щастя, коли діти ситі,
Коли мають гроші і добре одіті.
Щастя, коли поряд, не в гульбі і п’янстві,
Краще не доїсти, чим в тім ситім хамстві.
Вертаймось додому, там де наша хата…
Хтось ще ж має маму, хтось ще має тата…
Будемо ми вдома, й вернеться дитина…
Бо не в грошах сила, сила — то родина!
Автор: Лариса Ягула